Delahaye 135M
Delahaye 135M — жива класика: у пошуках утраченого часу
У французьких автомобілях є особливий, важко поясненний шарм. А вже в тих, що народилися кілька десятиліть тому… Із корінним парижанином, який пам'ятає свою батьківщину в дуже неспокійні часи, спілкувався Сергій Канунніков. Фото: Костянтин Якубов.
Дивовижне відчуття! Швидкість під дев'яносто (перевірено за спідометром сучасного автомобіля), пряма передача, оберти трохи нижчі за 2500, а під правою ногою величезний запас. Водії нових автомобілів обганяють, але здивовано дивляться на моє диво. До речі, дорогу машина тримає не гірше за деякі моделі 1950-х і навіть 1960-х. Додати газу? Він, звісно, може й ніби сам провокує… Та варто пожаліти ветерана: йому вже за сімдесят!
ІНОХІДЕЦЬ
Що ж приваблює у французьких моделях 1930–1940-х? Адже тоді були машини потужніші й швидші, більші й розкішніші, навіть технічно досконаліші. Може, секрет у тому, що «французи» — оригінали? Або, якщо порівнювати зі скакунами, інохідці. Праве кермо на континентальних, тобто не британських, машинах — ще пів біди. Таке трапляється й на інших французьких та італійських спортивних моделях. А от на народних, масових — майже ніколи. Одне з малопереконливих пояснень: водієві швидкісного автомобіля важливіше стежити за узбіччям. Так-так, де тут звуковий сигнал? Шукаєте в центрі керма? Наївно! Згадали, що в деяких машин кнопка на торці підкермового перемикача? Уже тепліше — шукайте далі! Праворуч від керма два однакові важільці: нижній відповідає за низький, шляхетний, майже пароплавний гудок, верхній — за ближнє й дальнє світло. Тільки спершу ввімкніть фари! Знову загадка? Верхню частину круглого корпуса, з якого стирчать ці важільці, повертають від себе, вмикаючи габарити або фари. Чудово, правда? А ще є коробка передач, де перша розташована поруч із задньою — трохи як у «Самари», — та ручник біля правої ноги водія. Цей Delahaye 135M не зовсім спортивний автомобіль, радше класичний гран-туризмо. М'які дивани, багажник, попільнички, дерев'яне оздоблення. Як воно поскрипує, щойно розженешся швидше за пішохода! Це пісня про довоєнний Париж…
ДО МІСТА КОНТРАСТІВ
Друга половина 1930-х. Кав'ярні й ресторани повні відвідувачів, вулиці кишать різноманітними автомобілями. Один із найпрестижніших — Delahaye 135, що дебютував 1935 року. Творіння знаної, шанованої фірми, заснованої ще 1894-го, яка тепер, у другій половині 1930-х, випускає спортивні та представницькі моделі. На такій не соромно під'їхати до будинку в аристократичному передмісті столиці Сен-Клу, до вілли на Лазурному узбережжі й навіть до родового — або придбаного за великі прибутки — замку. Зазвичай на шасі Delahaye встановлювали кузови від знаменитих ательє. Мій світлий кабріолет роботи Figoni et Falaschi народився 1937 року. Тоді в Парижі відкрилася Всесвітня виставка, серед експонатів якої, до речі, були ЗІС-101 і ГАЗ-М1. На цьому гамірному святі науки, техніки й мистецтва вже відчуваються тривога та гіркота. У павільйоні республіканської Іспанії — «Герніка» Пабло Пікассо, нагадування про жахливе бомбардування маловідомого селища. Та Париж іще веселий.
У кав'ярнях обговорюють новий фільм із Морісом Шевальє «Герой дня» та низькуватий голос нової співачки, що входить у моду. Ще вчора її звали Едіт Гассьйон, тепер вона намагається підкорити Париж під ім'ям Піаф. На жаль, у Delahaye немає радіо, але якщо неспішно їхати Єлисейськими Полями чи бульваром Монпарнас, музика лунатиме просто в салоні. Піднімати дах не варто: осінь цього року тепла навіть для Парижа… Проте знову неспокійна. Столиця світу стала ареною боротьби спецслужб двох держав. 22 вересня зник генерал Міллер, голова білогвардійського Російського загальновійськового союзу (РОВС). Очевидно, його, як сім років тому генерала Кутепова, викрали агенти НКВС. Підозрювали генерала Скобліна, який невдовзі теж зник. Його дружину, відому співачку Надію Плевицьку, звинуватили у шпигунстві й заарештували. Подейкували, що подружжя примудрялося одночасно працювати на НКВС та німецьку службу безпеки. Світлий кабріолет Delahaye — зовсім з іншого життя. Сидячи в ньому, важко повірити, що людей іноді силоміць затягують у непривітні чорні седани, а подекуди й у їхні багажники. Цей автомобіль не для таємних агентів і бойових дій. Він уособлює іншу, мирну боротьбу: спортивні Delahaye 135MS щороку здобувають призові місця в Ле-Мані. Це породистий скакун, не пристосований місити багнюку й тягати гармати.
НАРОДЖЕНИЙ ЛІТАТИ (DELAHAYE 135M)
Автомобіль дуже не любить холостого ходу: три карбюратори потроху заливають свічки, двигун, наче обурений неувагою, починає працювати з перебоями, а величезний нагрітий радіатор загрозливо гуде. Його стихія — швидкість! Під гарчання рядної «шістки» й підвивання трансмісії Delahaye жваво рушає. Якщо звикнути до коробки без синхронізаторів, можна їхати дуже й дуже швидко. На відміну від деяких ровесників, «француз» не дозволяє економити на перемиканнях: нижче 1500 об/хв не тягне. Зате далі — пісня! Головний на панелі — тахометр. Спідометр, розташований фактично перед пасажиром, водієві видно погано. Очевидно, вважали, що він не надто потрібний: водій такого автомобіля має відчувати швидкість і керуватися здоровим глуздом. Гальма в Delahaye дуже пристойні. Вони механічні, але машина сповільнюється, мабуть, не гірше за деяких сучасниць із гідравлікою. Тільки не порівнюйте ні ті, ні інші із сучасними!
До речі, на спортивних «французах» механічні гальма застосовували й після війни, коли і Delahaye 135, і сама фірма добігали кінця своєї історії. Повоєнна Франція вже не повернулася до колишнього життя. Після поділу нації на колаборантів і бійців Опору країна стала іншою. Панували народні Citroën 2CV та Renault 4CV, а Delahaye 135, хоча й залишався в програмі, продавався мізерними тиражами. Коли уряд запровадив величезний, фактично заборонний податок на машини з двигунами понад 2,8 літра, він зовсім занепав. У 1949 році Delahaye посіли в Ле-Мані третє й четверте місця, у 1950-му — восьме й дев'яте. Це було прощання з великим спортом і моделлю Delahaye 135M. Ще кілька років фірма будувала швидкі автомобілі високого класу, але вже навздогін утраченому часу. …Ми з Delahaye енергійно, проте не надто швидко котимося шосе. Можемо й швидше, але не метушимося. Попереду — столичні висотки, позаду на бампері — старий паризький номер, а за ним — дорога завдовжки сімдесят років…
Автор: ЗА РУЛЕМ
Опубліковано в № 12/2008
Джерело: old.uzr.com.ua ↗