Енцо Феррарі

Енцо Ансельмо Феррарі — видатний автогонщик, конструктор і підприємець.

Всесвітньо відома назва Ferrari, яку носять автомобілебудівна компанія та однойменна гоночна команда, давно стала синонімом успіху й неймовірних швидкостей, що приносять перемогу. Однак світ ніколи не дізнався б про неї без засновника компанії — італійського конструктора, підприємця й автогонщика Енцо Ансельмо Феррарі, який народився 18 лютого 1898 року в Модені.

Батько Енцо був успішним майстром із обробки металу, тому родина не знала нужди. На першому поверсі їхнього двоповерхового будинку містилася майстерня, і все дитинство Енцо супроводжував стукіт молотків.

Під час служби в армії, куди його призвали, Енцо тяжко захворів. Медичний персонал був надзвичайно здивований, коли юнакові якимось дивом вдалося одужати.

Молодий Феррарі прийшов в автоспорт у 1919 році, дебютувавши в перегонах Parma–Berceto. Уже наступного року Alfa Romeo запросила його працювати тест-пілотом. Він залишився в компанії надовго — віддав їй двадцять років, пройшовши шлях від водія до керівника гоночного підрозділу Alfa Racing. Робота в Alfa Romeo не завадила Енцо 1929 року заснувати в рідному місті власний спортивний клуб Scuderia Ferrari — «Стайня Феррарі», щоб згодом створити гоночну команду й організовувати автомобільні перегони.

Власне автомобільне виробництво Феррарі почав із гоночних машин, які невдовзі здобули світове визнання. Потім настала черга спортивних автомобілів — двомісних і з посадковою формулою 2+2.

Феррарі став майстром дивувати. Красиві й швидкі спортивні автомобілі існували й раніше, а розкішні Rolls-Royce вже стали атрибутом мільйонерів. Проте нікому до нього не вдавалося поєднати спортивну витонченість, захопливу швидкість, зручність і розкіш та піднести їх на рівень, недосяжний не лише для пересічних мільйонерів, а й для світової еліти.

За все життя Енцо був одружений лише з однією жінкою. Від неї він ретельно приховував свою єдину коханку Ліну, хоча для оточення друга родина Феррарі була секретом Полішинеля. Ліна з’явилася в його житті ще до народження сина в офіційному шлюбі. Народження Діно не принесло радості родині: з дитинства хлопчик був приречений через тяжкі хвороби — м’язову дистрофію та розсіяний склероз. Він помер 1956 року, проживши лише 24 роки. Після смерті дружини Феррарі зміг возз’єднатися з другою родиною, де зростав син П’єро, який отримав прізвище батька та став його спадкоємцем. Проте Енцо дуже сумнівався в лідерських якостях сина, вважаючи його таким самим лагідним і покірним, як мати, що майже все життя залишалася коханкою й нічого не вимагала натомість. Час показав, що сумніви Феррарі були небезпідставними.

Мати була єдиною людиною, якої Енцо Феррарі по-справжньому боявся. Навіть здобувши світову славу, він продовжував її боятися. Вона дожила до розквіту його слави й уміла пишатися сином без надмірного захвату.

Феррарі рідко дивився перегони наживо, віддаючи перевагу телетрансляціям та інформації з трас телефоном.

Як і багато непересічних людей, він мав свої дивацтва. Усе життя користувався лише перовою ручкою з фіолетовим чорнилом, через аерофобію уникав літаків, а через панічний страх замкнених просторів ніколи не їздив ліфтом і завжди ходив сходами. Він не втрачав нагоди познущатися з відвідувачів незалежно від їхніх посад чи суспільного становища: навіть коли не був зайнятий, змушував їх годинами чекати на аудієнцію. За важкими дверима кабінету на них чекала неприємна напівтемрява, у якій при тьмяному світлі лампи спочатку було видно лише портрет сина, що рано помер. Лише потім ставав помітним сам господар, який сидів за столом і ховав очі за темними окулярами.

Зрозумівши, що не зможе передати справу свого життя в надійні руки, Енцо вирішив продати Fiat 40% своїх акцій, а ще 50% заповів йому після своєї смерті. Решту 10% він залишив нащадкам, щоб забезпечити їм безбідне життя.

Дев’яносторічний ювілей став для Енцо особливим: через три дні після святкування народився онук, названий на його честь.

Через пів року, 14 серпня 1988 року, засновник Ferrari помер. Енцо Ансельмо Феррарі поховали наступного дня дуже скромно, без пишної жалобної церемонії на вулицях Модени.