Дональд Нельсон Фрай

Дональд Нельсон Фрай (23 березня 1923 — 5 березня 2010) був відомий як менеджер із продукції Ford Motor Company, який разом із Лі Якоккою та іншими зробив Ford Mustang життєздатним продуктом. Зрештою він керував розробкою автомобіля протягом 18 місяців.

Шанувальники Mustang іноді буквально оточували Фрая, прохаючи автограф. Інженер у третьому поколінні, він був «одним із небагатьох керівників автомобільної промисловості з досвідом у всіх трьох основних сферах: проєктуванні, виробництві та продажах». Проте найбільше пишався своєю допомогою Ford у впровадженні засобів безпеки, зокрема дискових гальм і радіальних шин. 1967 року TIME назвав його «найдотепнішою людиною Детройта».

Фрай зробив успішну кар’єру новатора у виробництві та інформаційних системах, а також голови й генерального директора Bell & Howell. 1990 року він отримав Національну нагороду в галузі технологій на урочистій церемонії в Білому домі.

Фрай народився в Сент-Луїсі, штат Міссурі, у родині Едварда М’юїра Люкена та Маргарет Брайден Фрай, уродженої Нельсон. Його ймовірний дід Абрахам Фрай народився в Лейпцигу, Німеччина. Дональд зростав із молодшим братом Стюартом М., який пізніше також став головним інженером Ford Motor Company, у Ватерлоо, штат Айова, де батько працював у Deere & Company. Батько-металург розробив 1923 року трактор John Deere Model D, а потім працював в Allis-Chalmers Manufacturing Company. У дитинстві брати одного разу виготовили порох із вихідних складників.

Фрай закінчив Bethel High School. 1940 року вступив до інженерної школи Мічиганського державного коледжу. Під час Другої світової війни працював у Packard Motors над версією Packard V-1650 двигуна Rolls-Royce Merlin, призначеною для відправлення до Англії та встановлення на Hurricane і Spitfire. Потім служив офіцером армії США у 1942–1946 роках.

Після війни повернувся до навчання, цього разу в Мічиганському університеті в Енн-Арборі. В інженерному коледжі здобув ступінь бакалавра з металургії 1947 року, магістра інженерних систем 1949 року та доктора з металургії 1951 року. Під час роботи над дисертацією викладав на посаді доцента.

Фрай був одружений чотири рази: з Маргарет, матір’ю його шістьох дітей, Мері Камерон, Арвелін Гор та Кей Еверлі, з якою його розлучила смерть. Помер 5 березня 2010 року в Еванстоні, Іллінойс, у віці 86 років. Після нього залишилися три доньки — Маргарет Волтон, Кетрін Макнейр та Елізабет Салліван — і два сини, Крістофер та Дональд-молодший.

Дональд володів російською, англійською та французькою, захоплювався оперою й археологією. Працюючи у Ford, читав «літературний додаток до лондонської Times так само жадібно, як автомобільні звіти Ward’s». До самої смерті мав і водив Mustang 1964½ у двоколірному забарвленні Merlot і білий.

Фрай почав працювати у Ford 1950 року, очоливши металургійний відділ. 1964 року став віцепрезидентом і головним інженером. Крім численних виробничих нововведень, він керував створенням прототипу Mustang і подальшою розробкою. Продовжував боротися за Mustang після того, як Генрі Форд II чотири рази відхилив ідею, зокрема через гучні невдачі Ford Edsel. Без офіційного дозволу Форд таємно зустрічався з Лі Якоккою й іншими інженерами та дизайнерами, щоб продовжити роботу над машиною.

В інтерв’ю USA Today 2004 року Фрай сказав: «Увесь проєкт був підпільним, офіційного дозволу на нього не було. Нам доводилося працювати з обмеженими ресурсами». Зрештою Генрі Форд II схвалив проєкт, призначив Фрая керівником і попередив, що звільнить його, якщо Mustang зазнає невдачі. На щастя, Mustang мав величезний успіх, хоча його розробили лише за десяту частину бюджету Ford Galaxie 1965 року.

У книжці «Mustang: An American Classic» 2009 року Майк Мюллер цитував Фрая як головного натхненника стратегії розвитку Mustang від пілотного проєкту, спираючись на поступове вдосконалення Corvair. «Гадаю, від розпачу вони поставили в машину ковшоподібні сидіння, назвали її Monza (Ford Monza), і вона почала продаватися».