Волтер Оуен Бентлі

Волтер Оуен Бентлі (16 вересня 1888 — 3 серпня 1971), відомий як W. O. Bentley або просто W. O., заснував Bentley Motors.

Дев’ятий у родині, він навчався в Кліфтонському коледжі біля Бристоля у 1902–1905 роках, потім став учнем інженера в депо Великої Північнобританської залізниці в Донкастері. Після роботи в National Motor Cab Company 1912 року перейшов до Bentley and Bentley свого старшого брата Гораса Міллнера Бентлі, яка продавала французькі DFP.

Незадоволений характеристиками DFP, Волтер розробив алюмінієві поршні й суттєво переробив розподільний вал, полегшивши двигун. Це принесло DFP кілька перемог у Бруклендсі 1913 і 1914 років. У Першу світову служив капітаном королівських збройних сил, відігравши провідну роль у модернізації та виробництві двигунів Clerget для Sopwith Camel і Sopwith Snipe. Вони були відомі як Humber BR1 (Bentley Rotary 1) і BR2. За заслуги отримав орден Британської імперії, MBE, та премію 8000 фунтів.

1920 року заснував Bentley Motors Ltd. Його Bentley 3 Litre мав передовий чотирициліндровий двигун і міцне шасі. Це був перший автомобіль із чотирма клапанами на циліндр і двома свічками запалювання; його надійність і довговічність здобули визнання. Він виграв «24 години Ле-Мана» 1924 року, а наступні моделі повторювали успіх щороку в 1927–1930 роках. Гоночним менеджером був шкільний друг Бентлі Річард Сідні Вітчелл. Серед численних перемог вирізнявся «Bentley Boy» Вулф Барнато: він виграв усі три гонки, в яких стартував. Та спортивні успіхи не врятували фінанси, і Бентлі продав контрольний пакет акцій заради коштів.

Особливе товариство Bentley Boys виникло завдяки грошам Вулфа Барнато, спадкоємця діамантового магната Барні Барнато, який став його головним акціонером. Бентлі розробляв нове покоління з шестициліндровим двигуном 6,5 літра. Попри власне небажання, Барнато дозволив створити Blower — надпотужну версію 4,5-літрової машини, але її витривалість була низькою й на треку вона зазнавала невдач.

Крах Волл-стріт тяжко вдарив по компанії, яка щойно випустила розкішну 8-літрову модель для найбагатших. Після невдалої спроби порятунку Барнато й Бентлі 1931 року продали бізнес анонімному холдингу British Central Equitable Trust. За ним стояла Rolls-Royce, стурбована конкурентом свого Phantom II. Бентлі залишався до 1935 року, працюючи над 3,5-літровими та іншими моделями. Rolls-Royce закрила гоночний конструкторський відділ, і він вирішив піти.

Разом із більшістю його співробітників перейшов до Lagonda, яку Алан Гуд придбав і врятував від банкрутства. Знову зайнявся перегонами: його Lagonda Rapide MG45 виграла Ле-Ман 1935 року. Двигун V12 об’ємом 4480 см³ і потужністю 180 к. с., 134 кВт, став інженерним шедевром.

Після Другої світової Девід Браун придбав Lagonda й об’єднав її з Aston Martin, значною мірою заради досвіду Бентлі. Відразу встановив рядний шестициліндровий Lagonda 2,6 літра в DB2. Надійний двигун DOHC використовували до 1959 року. Бентлі ще працював інженером Aston Martin, потім перейшов до Armstrong Siddeley, де перед пенсією розробив 3-літровий двигун із двома верхніми розподільними валами.

Був тричі одружений: перша дружина Леоні померла 1919 року, другу звали Поппі, а 1934 року він одружився з Маргарет. Дітей не мав. Помер 1971 року як шанований голова Bentley Drivers’ Club. Його вдова Маргарет померла 1989 року.